9 клас









Оноре де Бальзак

Влада золота та її філософія у повісті "Гобсек"

Євгеній Онєгін Характеристика. Картка.

Ідея






1

2

3



5
















Биография Пушкина



"Памятник"

"Я вас любил..."




Письмо Татьяны

Шановні дев*ятикласники! 

Ми продовжуємо знайомство із життєвим і творчим шляхом видатного польського поета Адама Міцкевича. 



Для вивчення напам*ять (за вибором учня)
  • "Гробниця Потоцької"
  • "Буря"
  • "Бахчисарай"
Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=260&bookid=22&sort=0



"Гробниця Потоцької" (аудіо)

"Буря" (аудіо)
"Бахчисарай" (аудіо)

"Дзяди" як філософська драма


Ім’я Адама Міцкевича набуло для поляків особливого значення. Він вважається символом національної своєрідності, гідності польського народу, який вів багатовікову боротьбу за отримання незалежності.

Драматична поема «Дзяди» (інша назва — «Поминки») стала найвищим досягненням польського романтизму. З перервами, вона писалася впродовж майже десяти років, з 1823 р. до 1832 р. її назва пов'язана зі старовинним язичницьким обрядом, який, незважаючи на заборону його католицькою церквою, відправлявся в білоруських і литовських селах. Дзяди, або діди, — це померлі предки, й обряд був ушануванням їх пам'яті. Суть обряду зводилась до спроби налагодження своєрідного взаємообумовленого зв'язку між світом живих і світом мертвих, тих, зокрема, душі яких нібито перебувають у чистилищі, після якого вони, залежно від міри гріховності померлого, потрапляли або до раю, або до пекла.

Композиція драми складна і незвична. Фрагментарність, тобто підкреслена, принципова незавершеність дії, — прийом, характерний для романтиків, але фрагментарність «Дзядів» додатково ускладнена, по-перше, тим, що окремі частини твору, попри єдиний сюжет, мають вигляд тематично відокремлених сюжетів; по-друге, тим, що нумерація частин поеми порушена. Поема складається з чотирьох частин, але відкривається не першою, а відразу другою частиною, за якою йдуть четверта, потім третя частини, а далі — уривки до третьої частини, які становлять специфічний, сюжетно відокремлений додаток до твору (їх можна розглядати як окрему частину). Логічна неузгодженість нумерації окремих частин «Дзядів» пояснюється, .в першу чергу, тим, що Міцкевич писав ці частини в різний час і за різних обставин. Тепер їх прийнято називати (за місцем, де вони були написані) віленсько-ковенськими та дрезденськими «Дзядами».

 Сюжет «Дзядів»
Віленсько-ковенські «Дзяди»
Привид (Пролог). Привид юнака, який покінчив життя самогубством, постає посеред ночі на кладовищі. Причиною самогубства стало його нещасливе кохання. Тепер юнак приречений перебувати у проміжному стані — між світом мертвих і світом живих. Він, як і за життя, страждає і знову прагне побачити свою кохану.

II    частина. Змальовується процедура проведення обряду дзядів.
Селяни за допомогою священика викликають духів і вступають з ними в діалог. Останнім приходить привид (той, що з'являвся у  пролозі). Сцена закінчується невдалою спробою чаклуна налагодити контакт з привидом.

IV частина. Привид з'являється в помешканні ксьондза. Густав (так звуть юнака) розповідає священику про трагічну історію свого кохання до дівчини на ім'я Мареля, про її зраду та своє самогубство.

Дрезденські «Дзяди»
III    частина. Змальовуються події, свідком та учасником яких був Міцкевич. Такою ж автобіографічністю позначений і один із  центральних образів цієї частини — романтичного юнака-поета Конрада, в якого обертається у царській в'язниці колишній Густав. Описуються події, зв'язані з розслідуванням діяльності польських студентських патріотичних гуртків Віденського  університету, в сатиричному світлі змальовуються царські поневолювачі Польщі.

Уривок III частини. У 6-ти віршах цієї частини змальована картина етапування жандармами польських в'язнів, які дорогою до Сибіру проїжджають через Петербург.

Ідея, яка об'єднує всі частини твору, — гнівний протест, спрямований на засудження царської тиранії.

Однією з кульмінаційних вершин третьої частини «Дзяди» - сцена II, яка вміщує в себе так звану імпровізацію,  монолог Конрада.

Монолог Конрада («Дзяди», сцена II, Імпровізація)

Я, майстер, простягаю руки!
До неба простягнув — і от кладу я руки
На зорі-клавіші гармонії скляної,
То буйним, то повільним рухом
Зливаю їх, ділю і сполучаю.
Мільйон тонів пливе; і в тонів мільйоні
Я кожен тон здобув і знаюсь в кожнім тоні;
Зливаю їх, ділю і сполучаю,
В акорди пишні, в строфи їх сплітаю,
В суцвіття блискавиць і райдуги ясної.
Ось руки я відняв, підніс над світу грані —
І зорі-клавіші спинились у мовчанні.
Співаю — й слухаю ті співи,
Як вітру подуви протяжні і грайливі;
Життя людського в них вся гама пропливає.
В них стогнуть жалі, гнів говорить
І глухо їм століття вторять.
А кожен звук співа, і грає, і палає, —
В очах і в ухах він у мене.
Як вітер, що колише хвилі;
Його в хмарині бачу білій,
У свисті чую літ його шалений.
Бога, природи то пісня достойна,
Творчості пісня велична і стройна,
Пісня така — то сила і дія, 
Пісня така — то безсмертя надія!
Безсмертя чую я, його творити можу, —
А більшого ж і ти не створиш. Боже?
…. Тепер душа моя вся втілена в отчизні;
Вона — життя моє й дихання.
Отчизна, я — єство єдине.
Зовусь мільйоном я, бо за мільйони ближніх
Люблю я і терплю страждання.
Дивлюсь на бідну батьківщину,
Як син той на отця, прикутого до плахи;
Я чую біль свого народу,
Як мати в лоні біль свого вчуває плоду.   

Переклад Бориса Тена

Немає коментарів:

Дописати коментар